/Files/images/10872602_589749854493284_1496311977_n.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d8985472.jpg




Симиренко Володимир Левкович

(29.12.1891 – 17.09.1938)

учений-садівник, засновник Мліївської дослідної станції садівництва

Народився 29 грудня 1891 року у с. Млієві Городищеького району. Спочатку навчався у Київській 7-й гімназії, а у 1918 році закінчив сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту. Упродовж 1921 – 1922 років Володимир Симиренко читає курс загального плодівництва й веде практичні заняття у Київському політехнічному інституті. Ініціює створення на базі батьківського помологічного розсадника садово-городньої дослідної станції та Центрального державного помологічного розсадника.

В.Л. Симиренко розробив широкомасштабну програму розвитку садівничої науки, розпочав випуск перших в Україні часописів із садівництва. Завдяки професору в 20-х роках ХХ ст. в Україні було запроваджене державне сортовивчення плодових культур.
В. Симиренко зазнав сталінських гонінь, тричі був заарештований. Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.

Література

Розгін, І. Володимир Л. Симиренко: короткий нарис життя та наукової й громадської діяльності /І. Розгін. – Вінніпег: [Б.в.], 1959 – 1960. – 80 с.

Теличко, В.О. Сторінки життя В.Л. Симиренка /В.О. Теличко //Краєзнавство Черкащини. – Черкаси, 1996. – Вип. 5. – С. 58 – 63.

Вольвач, П. Володимир Симиренко /П. Вольвач //Родовід. – К., 1995. – Вип. 10. – С. 63 – 76.

Кириченко, Б. Володимир Симиренко – страчена слава переможців /Борис Кириченко //Сад, виноград і вино України. – 2009. – №4 – 6. – С. 6 – 8.

Чос, В. Головний садівничий країни /Володимир Чос //Прес-Центр. – 2007. – 3 січ. – С. 21.


/Files/images/03Левко Симиренко, батько Володимира.jpg

/Files/images/images (2).jpg

Одвічний пам’ятник зелений,

Скарбниця сонця на землі –

Ренет, що зветься Симиренків,

На честь великої сім’ї.


Симиренко Лев Платонович

(18.02.1855 – 6.01.1920)

учений-помолог, світовий авторитет в галузі садівництва,

меценат

Народився 18 лютого 1855 року в с. Млієві Городищенського району. Закінчив Паризький політехнічний інститут, Київський та Новоросійський університет (1879 – 1887 рр.). За участь у русі народників перебував на засланні у Східному Сибіру, де працював садівником. Після заслання повернувся до Млієва, де заклав розсадник і сад та заснував новий виробничо-біологічний напрям у світовій помології та сортознавстві, агроекології плодових культур.

Левко Платонович – автор одного з найцінніших у світі сортів яблуні – Ренет Платона Симиренка. Понад 25 років Л.П. Симиренко присвятив вивченню садівництва Криму. Створив в Україні мережу наукових і навчальних закладів садівництва. Наукова спадщина вченого становить понад 100 праць. Доля Л.П. Симиренка трагічно обірвалася 6 січня 1920 року. Похований на сімейному цвинтарі у с. Млієві.

Література

Шаров, І.Ф. Симиренко Лев Платонович (1855 – 1920) /І.Ф. Шаров //Шаров І.Ф. Вчені України: 100 видатних імен. – К., 2006. – С. 364 – 367.

Хоменко, І.І. Л.П. Симиренко і українське садівництво /І.І. Хоменко. Іг.І. Хоменко //Л.П. Симиренко і садівництво України: зб. наук. праць /Мліїв. ін.-т садівництва, Уман. держ. аграр. ун-т. – Корсунь-Шевченківський, 2004. – С. 7 – 12.

Вольвач, П.В. Л.П. Симиренко – фундатор українського промислового садівництва: в 3-х ч.: Ч. 3 /Петро Вольвач. – Симферополь: Таврія, 2004. – 304 с.

Кириченко, Б. Лев Симиренко – основоположник українського садівництва /Борис Кириченко //Сад, виноград і вино України. – 2009. – №4 – 6. – С. 5 – 6.





/Files/images/btklih.jpg

Гулак-Артемовський Петро Петрович

(27.01.1790 – 13.10.1865)

історик, педагог, письменник, байкар

Народився 27 січня 1790 р. в м. Городищі у сім’ї священника. Навчався в Київській духовній академії, яку закінчив в 1813 році. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817 р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову. У 1921 р. Гулак-Артемовський захистив магістерську дисертацію, а згодом став професором історії та географії; з 1841 р. – ректор університету. Брав участь у діяльності Харківського Товариства доброчинності, співпрацював у періодичних виданнях. Перекладав російською мовою твори західноєвропейських письменників. Автор віршів, байок, романтичних балад. Найпопулярнішою стала антикріпосницька сатирична байка «Пан та собака». Повне зібрання українських віршів побачило світ у 1927 році. Помер у м. Харкові.

Література

Петро Гулак-Артемовський [Текст] //Видатні постаті в історії України (ІХ –ХІХ ст.). – К., 2002. – С. 253 – 255.

Зеров, М. Гулак-Артемовський [Текст] /М. Зеров //Зеров, М. Українське письменство /М. Зеров; упоряд. М. Сулима. – К., 2002. – С. 54 – 61.

Лабінський, М.Г. Гулак-Артемовський Петро Петрович [Текст] /М.Г. Лабінський //Києво-Могилянська академія в іменах, XVII – XVIII ст. – К., 2001. – С. 158.

Тригуб Т.Ф. П.П. Гулак-Артемовський (1790 - 1865) [Текст] /Т.Ф. Тригуб //Люди і долі. – Черкаси, 2001. – С. 19 – 22.

Руденко, К. Педагог, поет-байкар [Текст] /К. Руденко //Вісник Городищини. – 2009. – 22 січ. – С. 6.

Василенко, Т. Наш земляк – козацького роду [Текст] /Т. Василенко //Вісник Городищини. – 2000. – 26 січ.


/Files/images/gulak-artemovski.jpg

Гулак-Артемовський Семен Степанович

(16.02.1813 – 17.04.1873)

композитор, співак, драматург

Семен Степанович Гулак-Артемовський – наш талановитий земляк: великий співак, композитор, основоположник української опери, автор опери «Запорожець за Дунаєм».

С. Гулак-Артемовський народився 4(16) лютого 1813 року на хуторі Гулаківщина, за три кілометри від м. Городища, який належав батькові, священику Покровської церкви Степану Петровичу.

Крім Семена сім’я мала ще двох синів – Петра і Павла та дочку Марію. Всім дітям батько дав освіту, і всі вони знайшли своє місце в житті.

Семен уже в дитинстві мав чудовий голос – дискант, знав багато українських пісень і любив їх співати.

Коли Семену Артемовському виповнилося 11 років, батько відвіз його в Київ, де 1 вересня 1824 року юнак був зачислений до Київського духовного училища. Спочатку навчався відмінно, а слух про його чарівний голос дійшов до київського митрополита Є. Болховітінова – знавця та любителя хорового співу. С. Гулака-Артемовського зачислили в митрополичий хор, що співав у Софіївському соборі. Спів більше приваблював С. Гулака-Атемовського, ніж навчання «богословію». Менш за все він хотів стати священиком, тож у його атестаті за 1825 – 1826 рік зазначалось: «способностей хороших, ленив и преленив, успехов малых».

Коли Семену Артемовському виповнилося 16 років, помер його батько, залишивши сім’ю без підтримки, а в самого юнака почалася мутація голосу. Молодого співака виключають з училища. Та за підтримки Болховітінова його зачисляють до хору при Михайловському соборі, де в нього розвився сильний баритон. А незабаром він став провідним солістом.

М Глінка, російський композитор, приїхавши до Києва, щоб відібрати талановитих юнаків для придворної капели, знайомиться з молодим виконавцем і пропонує йому приїхати до Петербургу. 25-річний співак погодився на переїзд.

М. Глінка поселив Семена Степановича у своїй квартирі, познайомив його з відомими художниками, музикантами і поетами. В житті Гулака-Артемовського відкрилась краща сторінка. Успіхи українця були разючі, а талант належно оцінений.

Згодом почалися концертні виступи, навчання в Італії. Влітку 1839 р. співак відвідав Париж, Флоренцію, де у 1841 р. дебютував у Флорентійському оперному театрі. На цей час він був уже відомий не тільки як співак, а й як талановитий драматичний актор. Його запросили до російської оперної трупи у Петербург. Тоді познайомився з Т.Г. Шевченком.

За своє життя співак виконав 51 оперну партію, 11 водевільних і комедійних ролей. У репертуарі мав 78 романсів, оперних уривків та українських народних пісень, якими дуже захоплювався.

Вирішивши стати композитором, Семен Степанович перш за все звернувся до українського народного побуту, пісень та звичаїв. Написав 12 творів, наповнених мотивами рідного краю, та водевіль «Ніч напередодні Іванового дня», де згадуються Городище, Валява, Мліїв. Він також пише романсові обробки українських пісень.

Опера «Запорожець за Дунаєм» прославила С.С. Гулака-Артемовського на весь світ, а вперше прозвучала 14 квітня 1863 р. у Маріїнському театрі в Петербурзі. Нині опера «Запорожець за Дунаєм» стала надбанням світової оперної сцени.

С.С. Гулак-Артемовський мав інші захоплення. Майже 10 років життя займався лікарською практикою в Москві. Через його сеанси пройшли десятки тисяч людей.

Помер Семен Степанович 17 квітня 1873 року у Москві.

В м. Городищі було відкрито музей співака й композитора С.С. Гулака-Артемовського (1966). У 1968 році музею присвоєно звання народний. 1971 року земляки встановили Семену Степановичу пам’ятник, на якому автор навіки викарбував портрет співака в образі Карася.

У 2003 році було засновано щорічну премію імені Гулака-Артемовського.

Література

Осипенко, О. Місцина, де пуп закопаний : [родовід С.С. Гулака-Артемовського, м. Городище] / Ольга Осипенко // Нова Доба. – 2012. – 30 серп. – С. 20 – 21.

Тясминський, А. Його хрещеним батьком у музиці став Михайло Глінка // А. Тясминський // Черкас. край. – 2008. – 21 берез. – С. 12.

Осипенко, О. Дивосвіт Семена Гулака-Артемовського / Ольга Осипенко. – Черкаси : Інтроліга ТОР, 2013. – 91 с. : іл.

Борщ, М.І. Багатогранний талант С.С. Гулака-Артемовського // Борщ М.І. З вершин славе тних черкащан. – Черкаси, 2013. – С. 215 – 223.

Чубіна, В. Сентиментальні мотиви в українському фольклорі та в лібрето «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського // Вісн. Черкас. ун-ту. Сер. філологічні науки. – Черкаси, 2013. – №19 (272). – С. 124 – 128.

Чос, В. Батько української опери // Чос В. Городище : велика історія маленького міста. – Черкаси, 2011. – С. 34 – 38.

Осипенко, О. «Блаженний день, блаженний час» [про оперу С.С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»] / Ольга Осипенко // Молодь Черкащини. – 2014. – 28 трав. – С. 16.

Семен Гулак-Артемовський // Видатні постаті в історії України (ІХ – ХІХ ст.). – К., 2002. – С. 275 – 277.

Тригуб, Т.Ф. Автор безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм» / Т.Ф. Тригуб // Люди і долі. – Черкаси, 2001. – С. 25 – 28.

Кауфман, Л. Семен Гулак-Артемовський / Л. Кауфман. – К. : Муз. Україна. – 1981.- 52 с.

Олександрова, О. «Там за тихим за Дунаєм…» / Ольга Олександрова // Демократ. Україна. – 2008. – 29 лют. – С. 25.

Антонюк, В. Його чудовому голосу в Італії не було конкурентів… / В. Антонюк // Уряд. кур’єр. – 2003. – 12 квіт. – С. 8 – 9.

Списаренко, Б. Семен Гулак із Городища / Б. Списаренко // Слово Просвіти. – 2003. – 5 – 11 лют. – С. 10.

Осипенко, О. Друга мала батьківщина Семена / О. Осипенко // Нова Доба. – 2012. – 27 верес. – С. 17.

/Files/images/загружено (1).jpg

Не дивуйтеся, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало:
Ой за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало!
Перебийніс водить немного —
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.

(уривок з пісні про Максима Кривоноса)

/Files/images/kryvonis-2.jpg

Кривоніс (Перебийніс) Максим

(р.н. невідомий - 1648)

козацький ватажок, корсунський та черкаський полковник

Народився, імовірно, у с. Вільшані Городищенського району наприкінці XVI століття. У народній думі його так і називають Максим Вільшанський. Прославився під час походів козаків проти кримського ханства та султанської Туреччини. Зіграв помітну роль у битвах під Жовтими Водами (1648) та Корсунем (1648), де організував зі своїми козаками засідку на шляху з Корсуня на Богуслав, чим прискорив розгром польського війська. Після розгрому польської армії в Пилявецькій битві (1648), Кривоніс організував переслідування відступаючого ворога.

У 1648 році був призначений черкаським полковником. Помер М. Кривоніс від чуми, яка спалахнула в українській армії під час облоги Замостя. Богдан Хмельницький на похоронах полковника сказав: «Курган твій, Мксим, розкидають вороги, але слава про тебе залишиться у віках». Ім’я Максима Кривоноса народ оспівав в історичних піснях. У с. Вільшані Городищенського району стоїть пам’ятник народному герою.

Література

Макогон, А. Максим Кривоніс [Текст] /А. Макогон, Г. Волошина //Макогон А. Степові орли, або Колиска українського козацтва. – [Сміла, 2007]. – С. 102 – 104.

Сушинський, Б. Максим Кривоніс [Текст] /Б. Сушинський //Сушинський Б. Козацькі вожді України. – Одеса, 2006. – Т. 1.- С. 423 – 431.

Степенькін, С.Ю. Корсунські полковники [Текст] /С.Ю. Степенькін //Корсунський часопис. – Корсунь-Шевченківський, 1994. – Вип. 1. – С. 21 – 33.

Апанович, О.М. Народний герой Максим Кривоніс [Текст] /О.М. Апанович О.М. Розповіді про запорозьких козаків. – К., 1991. – С. 163 – 180.

Кулаковський, В.М. Максим Кривоніс [Текст]: іст. роман /В.М. Кулаковський. – К.: Дніпро, 1989. – 228 с.

Лола, О.П. Максим Кривоніс [Текст]: корот. іст. нарис /О.П. Лола. – К.: Рад. шк.., 1957. – 64 с.

Соса П. Максим Кривоніс – Вільшанський [Текст] /П. Соса //Черкаський край. – 1992. – 2 лип. – С. 4.

/Files/images/kryvonis-3-min.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 126

Коментарi