Митець народився у 1891-му році у селі Піски Чернігівської області. Був одним з 13-ти дітей у сімї дяка Григорія Тичини. Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух та задатки художника і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом. Перший відомий нам вірш Тичини – «Сине небо закрилося…» – датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей твір: «Подивишся – аж смішно». У 1912 році було опубліковано вірш, який зробив Тичину відомим «Ви знаєте, як липа шелестить». З того часу новатор українського віршованого слова не сходив зі сторінок газет та журналів. Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає збірка поезій «Сонячні кларнети», пройнята сонячною вірою в життя. В ній вимальовується неповторний стиль поета, який отримав власну назву – кларнетизм. Цікаво,що свої твори Павло Григорович писав лише олівцем. Незважаючи на популярність поета, його матеріальне становище, довгий час залишалося скрутним. У 1921 році П. Тичина навіть був вимушений влаштуватися на роботу в київську дитячу бібліотеку імені Т. Г. Шевченка. Один із найвідоміших творів - вірш “О панно Інно”, присвячений першому коханню Тичини. Його обраницею була донька письменника Івана Коновала Поліна. Однак, після короткого роману, дівчина покинула поета. Натомість у Тичину закохалася її молодша сестра Інна, яку він лагідно називав Нюся. Передчасна смерть дівчини стала великим потрясінням для Павла. Тоді поет вважав, що на цьому його кохання закінчилося і хотів піти в монастир, проте згодом познайомився із Лідою Папарук, донькою власниці квартири, яку винаймав. Їхні стосунки були палкими та ніжними, продовжувалися довгий час, проте одружилися вони лише тоді, коли Тичині було 48 років . Жінка стала менеджером поета: слідкувала за його репутацією, знищувала усі записи, які могли негативно вплинути на ім’я чоловіка. Літературознавці називають його найбільш еротичним українським поетом, а сам він вважав себе Дон Жуаном.

Павло Тичина був високоосвіченою, ерудованою людиною, його власна бібліотека налічувала близько 20 тисяч книжок.

Поет самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, був доктором філології. Збереглися його переклади з десятків світових мов. Найвідоміші твори: збірки «Сонячні кларнети» і «Плуг», «О панно Інно…», «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно», «Пам’яті тридцяти», «Чуття єдиної родини».

Павло Тичина в різний час обіймав багато державних посад: був міністром освіти, головою Верховної Ради УРСР тощо. Він - Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, отримав звання Герой Соціалістичної Праці. Літературознавці вважають, що влада зламала Тичину, зламала юну душу поета-музики, забезпечивши його державною славою і пошаною, але, окрім того, жагучою ненавистю одних і співчуттям інших. Помер поет 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Молодий Тичина подарував Україні соковиту яскраву поезію, просякнуту символізмом, музикою та світлом. Саме таким ми його і пам'ятаємо - неймовірно талановитим, оптимістичним, спрямованим в майбуття.