/Files/images/p3280022_19.jpgОлексій Миколайович Тичко

Поет, пісняр, кліпмейкер, автор сайту "Натхнення", член Національної спілки письменників України.

Народився 6 липня 1961 року в м. Городище Черкаської області, там він проживає і зараз.

Творчий шлях розпочав у 44 роки. Друкував вірші в газетах, журналах, часописах,долучався до створення тринадцяти колективних збірок.

В 2011 році вийшла перша поетична збірка "Міжсезоння" (м. Черкаси).Друга збірка "Нерозгадані сни" була надрукована в 2013 року в м. Кременчук.

Олексій Тичко створив близько 300 віршів на філософську, любовну, а також громадянську тематику.

Автор тридцяти пісень, які виконуються на професійній та аматорській сцені. Неодноразовий переможець різних літературних конкурсів, які проводяться в мережі Інтернет. Олексій Тичко, також відомий як кліпмейкер, в його творчому доробку близько 100 кліпів.

Одна осінь на двох

Годинник хоч на трішки зупинись,
Година-дві, повірте, це немало,
Запалимо свічу і, як колись,
Вино наллю домашнє у бокали.

Настояне давно, а не гірчить,
Теплом руки чи то душі зігріте.
Не часто випадає така мить -
Осінній спокій бабиного літа.

Позаду метушня буремних днів
І будні сірі, біготня по колу.
Хотів завжди, сказати не зумів,
Те, що відчув я не довірив слову.

Літо–Осінь

Минулого тіні, майбутнього світло,
А я десь по центру, між двох рубежів.
Моє сьогодення – це осінь і літо,
Шукав своє місце, знайти не зумів.

Іду у сезони, ходжу поміж ними,
Душа молода ще, а тіло вже ні.
По листі опалім, стежками рудими,
На літо оглянусь – воно вдалині.

А в осені пісня звучить лебедина,
Акорди журливо вертають назад.
У серпень нестримно душа моя лине,
Туди, де для двох усю ніч зорепад.

v

А я із осінню давно – на "ти",
Вона мені немов сестра по крові.
Привіти шле дощами з висоти,
Пейзажі розмальовує казкові.

Весна і літо відійшли ураз,
Обіцянки пустопорожні стерли,
Що сяяли, немов іконостас,
Манили, ніби ізумруди, перли.

Ми попід руки – я і листопад,
Брудні не обминаємо калюжі,
Усі глибини міряєм підряд,
В лице, у спину погляди байдужі.

/Files/images/p4070003_3.jpg Олександр Козубенко

народився 15. 05. 1961 року в м. Кривий Ріг, виріс в с. Трушівка Чигиринського району, а з 1978 року проживає у м. Городище.

Поет і художник, розфарбовує світ на полотні і досконалим поетичним словом намагається прикрасити його у віршах.

Зимова меланхолія

Зима, зима, контрасти чорно-білі,
Застигла музика, шаленства рух,
Та наші почуття не обміліли,
То ж їм лише перехопило дух.

І не біда, що віє завірюха –
Я пригорну кохану до грудей,
Її серденько хай моє послуха,
Росою зійде смуток із очей.

Елегія зимова – все начисто,
Неначе знову, знову молоді,
Зберемо ми розірване намисто,
Це не останні щастя наші дні.

20.01.2017 р.

Старенький альбом

В альбомі старенькому давні світлини,
Ціджу по краплині я пам’ять свою.
І очі щасливі з далекої днини
Немов зазирають у душу мою.

Ці фота пожовклі – живою водою
Проллються струмком – оживуть імена
І стиснеться горло гіркою сльозою,
За прожите ми заплатили сповна.

Старенький альбом я гортаю не часто,
Минуле тривожити годі дарма.
Заглянув, згадав і зігрівсь одночасно,
Прожите не вернеш, а пам’ять жива.

16.02.2016 р.

Кiлькiсть переглядiв: 58

Коментарi